Фото шуліка – Шуліка. Фото охота. Фотогалерея Лучшие фотоработы в различных направлениях.

Чёрный коршун — Википедия

Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 22 июля 2019; проверки требуют 5 правок. Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 22 июля 2019; проверки требуют 5 правок.

Чёрный коршун[1] (лат. Milvus migrans) — хищная птица семейства ястребиных.

Русское название — коршун, коршак; украинское — коршак или шулика; белорусское — каршун, шуляк; болгарское — коршун, коркун или черна каня; словацкое krsak, krso — коршун; эстонское harksaba — коршун, скорее всего, восходящее к авестийскому — kahrkasa «коршун» и так же, как названия других хищников, содержащее корень *or (ar, er). По данным русского советского писателя А.П. Чапыгина, приведенным в комментариях к роману «Разин Степан» (1924-1927), в отдельных районах Подонья, на местных диалектах, коршунов называли Курюками или Корюками.
Возможно, что слово коршун является результатом огласовки сходного названия хищной птицы крачунъ, приводимого В. И. Далем (1882) (без объяснения источника заимствования и этимологии), как «заморская хищная птица

Circaёtus (змееяд), близкая к орланам, питается гадами». Важно отметить, что коршун и змееяд довольно схожи внешне, имеют схожие по размеру и форме крылья, а также схожий спектр питания.
Близкие слова есть в тюркских языках, так как, например, в казахском имеется близкое по звучанию слова «карчага» — в значении ястреб, в татарском — карчыга (иногда тилеган), в языке крымских татар карчея — в значении небольшой орел, в телеутском — karsiga, чагатском, сагайском — karciga, karsigai, — ястреб[2].

Общая длина 50-60 см, масса 800—1100 г, длина крыла 41-51 см, размах крыльев 140—155 см. Самки немного крупнее самцов.

Окраска взрослых птиц (двухлетних и старше): спинная сторона тёмно-бурая; темя иногда беловатое с черноватыми наствольными отметинами; первостепенные маховые тёмно-бурые со светлыми основаниями внутренних опахал, рулевые бурые с тёмным поперечным рисунком; брюшная сторона бурая, часто с рыжеватым оттенком. Клюв и ноги жёлтые. Радужка бледно-бурая или жёлто-бурая.

Голос — мелодичная трель «юрль-ююррль-ююрррль» и частое «ки-ки-ки».

  • Milvus migrans migrans (Boddaert, 1783): Европейский коршун
Размножается в центральной, южной и восточной Европе до Тянь Шаня и к югу до Пакистана. Зимует в Африке. Голова светлая.
  • Milvus migrans lineatus (J. E. Gray, 1831): Черноухий коршун
Сибирь до Приамурья на юг до Гималаев, до Северной Индии, Индокитая и юга Китая.
  • Milvus migrans govinda (Sykes, 1832): Малый индийский коршун
Восточный Пакистан, тропическая Индия и Шри-Ланка до Индокитая и Малайского полуострова.[3][4]
  • Milvus migrans affinis (Gould, 1838): Fork-tailed Kite
Сулавеси и, возможно, ; Папуа Новая Гвинея кроме гор, Северо-Восточная и Восточная Австралия.
  • Milvus migrans formosanus (Kuroda, 1920): Тайваньский коршун
Тайвань и Хайнань, оседлый.

Распространён в Африке (кроме Сахары) и на Мадагаскаре, в умеренной и южной полосе Азии, на некоторых островах, в частности на Филиппинских, Сулавеси, Новой Гвинее; в Северной Австралии. Широко распространён в России и на Украине. В лесостепной зоне вблизи крупных рек в период гнездования часто встречается даже в центре крупных городов, на примере Новосибирска и Барнаула. В Палеарктике это перелётная птица, в других частях гнездовой области — оседлая.

Питается главным образом падалью, в основном рыбой, и другими отходами. Добычу также составляют млекопитающие, птицы, пресмыкающиеся, лягушки, живая рыба, насекомые, моллюски, ракообразные и черви. Места обитания — различные типы леса, обычно вблизи водоёмов.

Подходящих участков постройки для гнезда и для охоты на всех не хватает, поэтому «безземельные» птицы вынуждены добывать пропитание на чужих участках. Чтобы проинформировать потенциальных соперников о своей силе и статусе и избежать ненужных столкновений с более слабыми сородичами, чёрные коршуны часто украшают свои гнёзда различными предметами, предпочитая обрывки белых пластиковых пакетов как самые броские. Чем сильнее птицы, тем ярче украшено их гнездо. Чем ярче украшено гнездо, тем яростнее нападают на него соседи-конкуренты. Слабые птицы, неспособные дать отпор, гнёзда не украшают

[5].

Гнездятся нередко группами, образуя небольшие гнездовые колонии. Гнездо располагает на деревьях, изредка на скалах. Откладывание яиц происходит в конце апреля — начале мая. В кладке 2-4 белых с бурыми пятнами яйца. Яйца высиживает самка, с некоторым участием самца. Молодые становятся лётными в возрасте 42-45 дней.

  1. Бёме Р. Л., Флинт В. Е. Пятиязычный словарь названий животных. Птицы. Латинский, русский, английский, немецкий, французский / Под общ. ред. акад. В. Е. Соколова. — М.: Рус. яз., «РУССО», 1994. — С. 46. — 2030 экз. — ISBN 5-200-00643-0.
  2. И. Г. Лебедев, В. М. Константинов. ЗНАЧЕНИЕ И ЭТИМОЛОГИЯ НЕКОТОРЫХ РУССКИХ НАЗВАНИЙ ХИЩНЫХ ПТИЦ И СОВ ФАУНЫ РОССИИ. III конференция по хищным птицам Восточной Европы и Северной Азии: Материалы конференции. 15—18 сентября 1998 г. Ставрополь: СГУ, 1999. Часть 2. C. 80—96.
  3. Agoramoorthy, G. Disallow caste discrimination in biological and social contexts (неопр.) // Current Science. — 2005. — Т. 89, № 5. — С. 727.
  4. Blanford W. T. Fauna of British India. Birds. Volume 3 (неопр.). — Taylor and Francis, London, 1896. — С. 374—378.
  5. Александр Марков. Коршуны отпугивают соперников пластиковыми пакетами (рус.) (недоступная ссылка). elementy (26 января 2011). Дата обращения 2 марта 2011. Архивировано 12 сентября 2011 года.
  • Жизнь животных (ТТ. 1—7). — 2-е изд. — М., 1983—89.

: Пернаті друзі, птахи України, орнітологія ::

Вид – Шуліка чорний (Milvus Migrans)
Рід – Шуліка (Milvus)
Родина – Яструбові (Ассіріtridае)
Ряд – Соколоподібні
(Falconiformes)

Середовище існування

Гніздовий ареал чорного шуліки охоплює велику територію, включаючи практично всю Європу, Азію, Африку та Австралію. Підвид, особини якого поширені в Україні, трапляється в Європі, на Кавказі, у Малій Азії, Південно-Західній Африці. Гніздиться практично на всій території України, за винятком більшої частини степової смуги, Криму та високогірних районів Карпат. Гніздовим біотопом є різноманітні за характером і розміром ліси, переважно у вологих місцевостях, але гніздиться шуліка чорний і в невеликих байрачних лісах серед ланів і степу, у старих лісонасадженнях і в сухуватих вододільних лісах; часто задовольняється невеликими гайками і навіть групами дерев. Гніздиться в полезахисних посадках; звичайно починає гніздиться в лісонасадженнях 18—20-річного віку. Виявляє значну синантропність: живе і гніздиться поблизу людського житла, іноді біля окремих будівель (хати лісника тощо), іноді дуже близько від селищ і навіть великих міст, де знаходить кормову базу, поїдаючи різні покидьки поблизу житла, птахоферм, боєнь та звалищ. У великих лісових масивах шуліка чорний влаштовує гнізда звичайно на узліссях або поблизу долин і галявин.

Опис

Довжина тіла – 55 – 60 см
Розмах крил — 160 – 180 см
Вага — 600 – 930 г

Самки трохи більші за самців. Забарвлення дорослих птахів (дворічних і старше): спинна сторона темно-бура; тім’я іноді білувате з чорнуватими надстовбурними відмітинами; першорядні махові темно-бурі зі світлими підставами внутрішніх опахал, стернові пера бурі з темним поперечним малюнком; черевна сторона бура, часто з рудуватим відтінком. Дзьоб і ноги жовті. Райдужна оболонка ока блідо-бура або жовто-бура.

Спосіб життя

Шуліка чорний значною мірою поліфаг, живиться він дрібними тваринами різних класів, яких ловить сам живими або знаходить їх трупи; падло є помітною складовою частиною його їжі. Шукаючи корм, шуліка подовгу ширяє над своєю мисливською ділянкою і виглядає поживу зверху; при потребі швидко кидається вниз із складеними крилами. Розміри мисливських ділянок різні: там, де шуліка гніздиться у вологих лісах біля водойм, такі ділянки порівняно невеликі — полює він у радіусі 3—5 км від гнізда; у сухішій місцевості мисливські ділянки, як правило, більші. У гніздовий період шуліка здобуває корм переважно у лісі та поблизу в прилеглій місцевості, особливо охоче по берегах різних водойм. У другу половину літа і восени частіше полює у відкритій місцевості. Синантропія, властива шуліці чорному, часто виявляється і в способах здобування корму — він відвідує різні звалища і смітники поблизу людського житла, селищ, боєнь, птахоферм і живиться там покидьками, загиблими свійськими тваринами тощо. У таких місцевостях, особливо на звалищах птахоферм, можна бачити до двох десятків шулік разом з круками, воронами сірими та сороками. Часто шуліка чорний нападає на інших хижих птахів (на канюка, балабана, навіть на орлана-білохвоста), намагаючись відняти здобич, яку ті несуть; проте такі напади здебільшого марні. Корм переносить у лапах, іноді у дзьобі. Комах ловить на землі і в повітрі. Шуліка звичайно поїдає загиблу рибу, яку знаходить на берегах водоймищ або хапає з поверхні води; немає вірогідних спостережень про полювання шуліки на живу здорову. З птахів здобиччю шуліки стають переважно молоді, що погано літають, яких він здобуває на землі або на гілках дерев. Живі свійські молоді птахи взагалі досить рідко стають здобиччю шуліки. Велику роль у живленні шуліки чорного відіграють різні гризуни. Досліджуючи живлення хижих птахів полезахисних лісосмуг , тому числі й шуліки чорного, науковці дійшли висновку, що всі вони поїдають понад 300 видів комах і багатьох мишовидних гризунів і тому їх треба розглядати, як важливий біологічний фактор у боротьбі з комахами і гризунами — шкідниками сільського й лісового господарств.

Розмноження

Навесні прилітає в місця гніздування досить рано. Зазвичай, основна маса гніздових птахів прилітає пізніше, а саме у другій половині березня і на початку квітня; у цей час прилітає більшість птахів північних популяцій. Незабаром після прильоту гніздові птахи оселяються в своїх постійних гніздових ділянках. Здебільшого будує гніздо сам, іноді на залишках старих напівзруйнованих гнізд інших птахів, займає також покинуті гнізда канюка, крука, ворони й чаплі сірої. Чуже гніздо підновлює і завжди влаштовує свій лоток. Одним і тим самим гніздом часто користується багато років. Будує гнізда в розгалуженнях основного стовбура дерева в його передвершинній частині і на досить товстих бічних гілках біля стовбура, зрідка на деякій відстані від нього. Більшість гнізд буває на старих деревах різних порід: на дубі, сосні, вільсі, тополі, вербі, бересті; знайдені також на ясені й буці.

Гнізда бувають на висоті 3—25, переважно 9—17 м. Зроблені самим шулікою гнізда невеликі й не дуже акуратні; іноді можна знизу помітити голову і хвіст птаха, що насиджує кладку. Взагалі гнізда дуже різноманітні за розміром: загальний діаметр буває від 450 до 880 мм, а висота — від 300 до 630 мм; деякі гнізда ніби здавлені розгалуженнями основного стовбура дерева і мають у верхній частині два поперечні виміри (380 і 600 мм). Гніздо будують обидва птахи пари. Гілки птахи носять у кігтях і дзьобі. Іноді можна бачити як птах, що несе, наприклад, гілку в кігтях, нальоту бере її з кігтів у дзьоб, а потім може перекласти і назад. Зовнішня частина гнізда складається з сухих і трухлих гілок діаметром 25 мм. При основі лотка лежать тонші гілки, лико, кора дерев, грудки землі й гною; вистилають його шматками тваринної шерсті, старих брудних ганчірок і паперу, коров’ячого чи кінського гною; часто бувають також бинти, обривки мотузок, обгортки від цигарок, тонкі гілочки, дрібні шматки деревної кори і сухе листя, шматки стебел болотних рослин, клоччя, повсть, вата, старі шкарпетки, пух і пера самого шуліки, гілочки вільхи з плодовими сережками, зрідка дві-три гілочки дерев із свіжими листками. Науковці знаходили зелень і квіти чебрецю (Thymus odoratissimus) та материнки (Origanum vulgare). Серед гілок нижньої зовнішньої частини деяких гнізд влаштовують свої гнізда горобці польові, іноді дві-три пари в одному гнізді шуліки.

Часто шуліка чорний гніздиться окремими парами, проте іноді гнізда кількох пар знаходяться одне від одного порівняно близько — на відстані 150—500 м, утворюючи зріджену колонію. Гніздові ділянки невеликі, а коли шуліка гніздиться колоніями, межі їх невиразні. Подекуди такі колонії складаються з кількох пар, але відомі й великі. В Україні вони зустрічаються, як правило, поблизу колоній чаплі сірої, де шуліка знаходить для себе гнізда і постійну поживу(залишки їжі чапель, їхні яйця та пташенята, що випали з гнізд).Незабаром після прильоту починаються шлюбний політ і ігри: самець з пари птахів, яка високо ширяє над районом гніздової ділянки, злітає вище самки, а потім стрімко падає до неї з напівскладеними крилами, причому траєкторія його падіння становить ламану криву. Трапляється, що самка при наближенні самця на мить перевертається. Такі ігри повторюються парою птахів кілька раз, проте часто їх виконує один самець без участі самки, навіть тоді, коли вона вже почала насиджувати повну кладку. Під час парування, що відбувається переважно поблизу гнізда на гілках верхівок дерев, самець подає особливий, високий за тоном, схожий на трель крик.

Пари існують багато років. У кожній популяції шуліки чорного спостерігається в гніздовий період деяка кількість самотніх птахів, які часто тримаються в зграях від кількох до 15—20 особин. При загибелі одного птаха з пари на початку гніздового періоду той, що залишився, знаходить нового партнера. За кілька днів до відкладання першого яйця самка довго сидить у гнізді. Перші яйця в кладках бувають звичайно в останню декаду квітня і в перші дні травня. Окремі запізнілі слабко насиджені кладки зустрічаються протягом травня, як виняток — навіть у перші дні червня. У повній кладці звичайно три або два яйця. При втраті повної кладки з початку її насиджування птахи здебільшого відкладають через деякий час другу, іноді в те саме або в інше гніздо. Цим пояснюються знахідки слабко насиджених кладок наприкінці травня і в червні. Самка починає насиджування після відкладання першого яйця. Тривалість насиджування кладки 30 діб. Насиджує взагалі самка; самець короткочасно сидить на кладці, коли самки чомусь немає. З другої половини травня в гніздах з’являються пташенята, які вилуплюються через значні проміжки часу і це звичайно позначається на дальшому їх розвиткові — наймолодший часто гине від недоїдання або стає поживою для сильніших братів. Часто одно яйце в кладці виявляється незаплідненим. У виводках буває від одного до трьох молодих птахів. Пташенят вигодовують обидва батьки. Дво-, тритижневі пташенята досить галасливі. У гнізді пташенята перебувають близько 45 діб. Ще не вміючи добре літати, вони покидають гніздо і розміщуються на сусідніх з ним гілках або потрапляють на землю, де часто гинуть. Нелітаючий молодий птах при наближенні до нього людини спочатку припадає до землі, а далі приймає характерну загрозливу позу. Молодим птахам, що покинули гніздо, батьки ще довго приносять їжу та оберігають їх, перебуваючи з ними в гніздовій ділянці та в її околицях. Пізніше сім’ї з’єднуються в зграї, які перекочовують у кормні місця і живуть поблизу відкритих просторів. Восени можна бачити зграї шулік у кілька десятків особин, що здобувають їжу на полях, ланах, іноді поблизу населених пунктів і ночують спільно в певних місцях на деревах на узліссях байрачних лісів, у лісових насадженнях і в річкових долинах. Старі птахи починають линяти в травні. Восени місцеві птахи починають відлітати іноді з середини серпня, переважно протягом вересня.

Охорона

Протягом останніх 30 років чисельність популяції шуліки чорного скоротилась у 3–5 разів. Якщо на початку 1970-х роках у південному кутку лісового масиву, який знаходиться в межиріччі Дніпра та Десни, гніздилося близько 15 пар, то на початку ХХІ ст. всього 2–3 пари. Найзначніший фактор, який призвів до скорочення чисельності, — відстріл птахів під час полювання на птахів. Постійний негативний вплив відбувся внаслідок сильного рекреаційного навантаження (дачної чи туристичної забудови) на біотопи, де гніздяться ці птахи. Шкодить виживання чорних шулік також знищення кормової бази через забруднення людиною довкілля та вирубка лісових насаджень придатних для гніздування. Для збереження виду необхідно зберігати місця, де ці птахи трапляються, суворо охороняти лісові насадження від суцільних вирубок, та проводити природоохоронну пропаганду серед населення, зокрема зі збереження гнізд хижих птахів, та роз’яснювати їх значення в природі. Шуліка чорний перебуває під охороною Червоної книги України (статус — вразливий), Бонської та Бернської конвенцій, Конвенції CITIES та Директиви ЄС про захист диких птахів.

Шуліка чорний — Вікіпедія

Шулі́ка чо́рний (Milvus migrans) — хижий птах родини яструбових, занесений до Червоної книги України. Один з двох видів роду, який об’єднує 6 підвидів. В Україні трапляється номінативний підвид — Milvus migrans migrans. На теренах України цей вид птахів є гніздовим, перелітним та, частково, зимуючим.

Загальна довжина тіла становить 50-60 см, вага — 800–1100 г, довжина крила — 41-51 см, розмах крил — 140–155 см. Самки небагато більші за самців. Забарвлення дорослих птахів (дворічних і старше): спинна сторона темно-бура; тім’я іноді білувате з чорнуватими наствольними відмітинами; першорядні махові темно-бурі з світлими підставами внутрішніх опахал, рульові бурі з темним поперечним малюнком; черевна сторона бура, часто з рудуватим відтінком. Дзьоб і ноги жовті. Райдужка блідо-бура або жовто-бура.

Від рудого шуліки відрізняється дещо меншими розмірами, темнішим забарвленням зі слабо вираженими світлими плямами на споді крил та неглибоко вирізаним хвостом.

Голос — мелодійна трель «юрль-ююррль-ююрррль» і часте «кі-кі-кі».

Яйця чорного шуліки

Місця існування — різні типи лісів, зазвичай поблизу водойм. Основу раціону складає падло: переважно риба та інші відходи. Серед здобичі чорних шулік також трапляються дрібні гризуни, птахи, плазуни, жаби, жива риба, комахи, молюски, ракоподібні і черви.

Перелітний птах. Навесні з’являється досить рано — наприкінці березня або у першій половині квітня. Шуліки моногами, зазвичай, самі будують гнізда, які влаштовують на деревах. Паруванню передують шлюбні ігри, під час яких птахи літають парами, а також грають здобиччю, передаючи її партнеру у польоті. У кладці, яку насиджують близько 38 днів, буває 2-3 яйця.

Осіння міграція починається в серпні і до кінця вересня практично закінчується. Птахи переміщуються в бік Балканського півострова, де проходить один з головних міграційних шляхів цього виду в Європі. Міграція відбувається в денні години, з використанням терміків; летять птахи поодинці, парами та невеличкими групами. На головних шляхах перельоту (наприклад, в районі Босфору) можна спостерігати групи, що складаються з кількох сотень птахів.

Поширений в Африці (окрім Сахари) і на Мадагаскарі, в помірній і південній смузі Азії і Європи, на деяких островах, зокрема на Філіппінських, Сулавесі, Новій Гвінеї; у Північній Австралії. У Палеарктиці це перелітний птах, в інших частинах області гніздування — осілий. Підвид, особини якого поширені в Україні, трапляється в Європі, на Кавказі, у Малій Азії, Південно-Західній Африці. В Україні гніздиться практично на всій території, за винятком Криму та високогірних районів Карпат.

Чисельність і причини її зміни[ред. | ред. код]

Чисельність в Європі становить 64-100 тисяч пар, що складає 5-24% світової популяції[1]. В Україні гніздиться близько 2 тисяч осіб. Упродовж останніх 30 років чисельність української популяції скоротилась у 3-5 разів. Якщо на початку 1970-х рр. у південному кутку лісового масиву, який перебуває в межиріччі Дніпра та Десни, гніздилося близько 15 пар, то зараз — лише 2-3 пари, хоча у долині річки Ірпінь цей вид ще звичайний.[2] Найвпливовіший фактор, який призвів до скорочення чисельності, — відстріл птахів під час полювання на пернату дичину. Постійний негативний вплив відбувся внаслідок сильного рекреаційного навантаження на біотопи, де гніздяться ці птахи. Проте, зараз невідома головна причина такого різкого скорочення чисельності виду, в тому числі й української популяції.

Водночас, у Криму з 1998 року чорні шуліки почали зимувати, чого раніше не спостерігалося. До 2000 року чисельність чорних шулік, що залишаються на півострові до весни, збільшилася з 3 до 40-70 особин. На зимівлі кримські птахи тримаються поблизу звалищ, м’ясопереробних підприємств невеликими зграями, відстань між якими становить 2-10 км.[3] Окрім Криму чорні шуліки зимують також у дельті Дунаю.

Включено до Переліку видів птахів особливої Європейської уваги (Категорія 3. Статус «Уразливий»), Червоної книги України (2009, статус — вразливий), Додатку ІІ Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори (CITES), Додатків ІІ Боннської та Бернської конвенцій. В Україні охороняється у лісових заповідниках та національних парках. Для дієвішої охорони необхідно зберігати місця, де ці птахи трапляються, та проводити природоохоронну пропаганду серед населення, зокрема по збереженню гнізд хижих птахів, та роз’яснювати їх значення в природі.

  1. ↑ BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  2. ↑ Видовой состав, численность и распределение хищных птиц долины р. Ирпень (Житомирская и Киевская области) / С. В. Домашевский, В. А. Костюшин, К. А. Письменный // Бранта: Сборник научных трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. — 2009. — Вип. 12. — С. 157–161. — PDF.(рос.)
  3. ↑ Зимовки черного коршуна (Milvus migrans) в Украине / А. Н. Цвелых, В. Е. Панюшкин // Вестник зоологии. — 2002. — Т. 36, № 5. — С. 81-83. — PDF. (рос.)
  • Зубаровський В. М. Фауна Украины. 5. Птахи. Вип. 2. Хижі птахи. — К. : Наукова думка, 1977. — 322 с.
  • Полуда А.М. Шуліка чорний // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 419. — ISBN 978-966-7059-0-7.
  • Жизнь животных / Под ред. В.Д. Ильичева, А.В. Михеева. — М. : Просвещение, 1986. — 527 с.

Шулики — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шулики, також ломанці — традиційна страва української кухні під час медового спасу. Порізані на невеликі шматочки пшеничні коржі, залиті розведеним медом разом з тертим у макітерці маком.[1]

Добре збити ціле яйце і замісити на ньому з борошном тісто, доливаючи водою і посипаючи перемитим маком.

Розкачати тоненькі коржі і підпекти в духовці. Тим часом розтирають в неполивяній макітрі мак, досипаючи цукром і доливаючи потрошку водою, поки не візьметься молоком. Тоді розводять холодною водою, можна з медом, заправляють цукром до смаку, ламають дрібно коржики й розмішують з перетертим маком.

Пісні — тісто для коржа замішується на самій воді.

В літературі[ред. | ред. код]

Про шулики у Котляревського в «Енеїді»:

«Тут їли розниї потрави,

І все з полив’яних мисок,

І самі гарниї приправи

З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підлевою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу

І з маком медовий шулик«.

  • Олена Щербань розповідає про маковія і шулики

  • Корж для шуликів

  • Szulik 02.jpg
  • Szulik 03.jpg
  • Коржі для шуликів

  • Коржі для шуликів

  • З. Клиновецька. Страви й напитки на Україні — Київ — Львів 1913 р.—С.63

[фото и описание] как выглядит, чем питается, приметы

Латинское название:Milvinae
Английское название:Kite
Царство:Животные
Тип:Хордовые
Класс:Птицы
Отряд:Ястребообразные
Семейство:Ястребиные
Подсемейство:Коршуны
Род в подсемействе: Браминские коршуны (Haliastur),
Черногрудые канюковые коршуны (Hamirostra),
Зубчатоклювые коршуны (Harpagus),
Сизые коршуны (Ictinia),
Чубатые коршуны (Lophoictinia),
Настоящие коршуны (Milvus),
Коршуны-слизнееды (Rostrhamus)
Длина тела:3466 см
Длина крыла:4166 см
Размах крыльев:123180 см
Масса:3701100 г

Описание птицы

Описание коршуна фотоОписание коршуна фото

Коршуны – крупные хищники, в высоту они достигают около полуметра, а вес взрослых особей достигает 1 кг. Крылья узкие и длинные, их размах составляет 1,5 м.

Клюв у коршуна крючкообразный, слабый, лапы короткие. Окрас оперения у коршунов встречается самый разнообразный, обычно в нем преобладают тёмные и бурые тона, реже – белый или красный цвет.

Чем питается

Особенности питания коршуна фотоОсобенности питания коршуна фото

Основной едой коршуна является падаль – трупы мелких и крупных млекопитающих, змей, а также разнообразные отходы животного происхождения. Также птицы охотно поедают насекомых, реже объектом их охоты становятся лягушки и ящерицы, или другие птицы. Кроме того, коршуны включают в свой рацион живую рыбу, ракообразных, моллюсков и червей.

Рацион коршунов полезен тем, что эти хищные птицы выступают санитарами лесов и водоёмов, так как уничтожают больных животных, рыб, и их трупы. Такое питание во много раз превосходит возможный вред от того, что коршуны едят луговых зверьков, птенцов или маленьких птиц.

Могут коршуны наносить вред и человеку, когда похищают утят, цыплят или гусят. Для предотвращения таких нападений, фермеры часто используют специальные отпугиватели птиц.

Коршуны – ленивые птицы, охотятся они хорошо, но делают это редко. Гораздо чаще коршуны следят за поведением других животных и птиц, которые ищут добычу, и даже за людьми, например, наблюдая за рыбаками, коршуны находят для себя места, богатые рыбой.

Где обитает

Распространение коршуна фотоРаспространение коршуна фото

Ареал распространения коршунов охватывает страны Старого света, особенно большие популяции этих птиц обитают на востоке и юге Европы. Для жизни птицы предпочитают лесистую местность, расположенную неподалеку от водоемов.

Коршуны являются перелетными птицами, лишь отдельные группы бывают оседлыми. Мигрируют птицы крупными стаями, которые включают до сотни особей, что редко для хищных птиц. Места зимовья коршунов расположены в тёплых странах Азии и Африки, в тропическом климате.

Виды

Коршун-свистун (Haliastur sphenurus)

Коршун-свистун (Haliastur sphenurus) фотоКоршун-свистун (Haliastur sphenurus) фото

Птица средних размеров с маленькой головой и длинным хвостом. Длина тела составляет от 50 до 60 см, размах крыльев достигает 146 см. Масса находится в пределах от 380 до 1050 г. Самки крупнее, чем самцы, но не отличаются окрасом оперения. У взрослых особей голова, грудка и хвост окрашены в тёмно-жёлтый цвет, крылья коричневые, с черного цвета маховыми перьями. Молодые птицы пестрые, с красно-коричневыми полосами и бледными пятнышками на крыльях. Лапы не оперены, светлые, короткие.

Вид распространен в Австралии, на Новой Каледонии, Новой Гвинее, где населяет редколесья, расположенные вблизи от водоемов. Оседлая птица.

Свое название птица получила из-за громких свистящих криков, которые она издаёт во время полета.

Браминский коршун (Haliastur indus)

Браминский коршун (Haliastur indus) фотоБраминский коршун (Haliastur indus) фото

Хищная птица средних размеров, которая обитает на Индийском субконтиненте, на юго-востоке Азии, в Австралии. Встретить этот вид можно, как на равнинах, так и в Гималаях на высотах до 1500 метров над уровнем моря. Для жизни браминский коршун выбирает побережья или болота, где находит свою пищу – рыбу.

Окрас оперения у взрослых особей красновато-коричневый, голова и грудка белого цвета. По этим приметам браминского коршуна легко отличить издалека. Вид оседлый, может кочевать только во время сезона дождей.

Общественный коршун-слизнеед (Rostrhamus sociabilis)

Общественный коршун-слизнеед (Rostrhamus sociabilis) фотоОбщественный коршун-слизнеед (Rostrhamus sociabilis) фото

Длина тела птицы от 35 до 42 см, вес достигает 400 г. У этого вида выражен половой диморфизм. У самцов оперение угольно-чёрное, хвост сизого цвета с широкой чёрной полоской. Глаза и ноги красного цвета. Самки оперены в коричневый цвет с бурыми пестринами. Вид отличается тонким клювом с вытянутым, загнутым вниз надклювьем, что необходимо птице для того, чтобы доставать свою пищу пресноводных улиток рода Pomacea из раковин.

Ареал обитания вида включает полуостров Флориду, Кубу, Центральную и Южную Америку.

Красный коршун (Milvus milvus)

Красный коршун (Milvus milvus) фотоКрасный коршун (Milvus milvus) фото

Вид не обладает половым диморфизмом. Оперение туловища, хвоста сверху и кроющих перьев на крыльях рыжевато-коричневого цвета, с тёмными полосами на груди. Лапы ярко-жёлтого цвета. У молодых особей грудка и животик светлые. Радужина янтарная. Клюв жёлтого цвета в основании, тёмно-серый или чёрный на кончике, острый, загнут книзу. Крылья и хвост длинные. На хвосте есть вилкообразная выемка, которая слабее выражена у молодых птиц.

Внешне красный коршун очень напоминает черного, но у него глубже выемка на хвосте, в целом он крупнее и светлее своего сородича.

Вид распространен в Скандинавии, в центре и на юге Европе, на Кавказе, в Малой Азии, в Иране, Африке, на Канарских островах и островах Зеленого Мыса. Птицы, которые гнездятся на севере и востоке ареала (в Швеции, Польше, Германии, России, Украине, Белоруссии) являются перелётными, зимой они мигрируют на юг и запад, в средиземноморские районы. Особи юго-западного ареала – оседлые.

Красный коршун обитает в лиственных и смешанных лесах, неподалеку от открытых пространств.

В XX веке популяция красных коршунов резко сократилась. Основной причиной стало преследование птиц человеком (охота на них, сбор яиц, использование отравленных приманок), а также хозяйственное использование земель, на которых коршуны привыкли гнездиться. На сегодняшний день европейские популяции красного коршуна начинают восстанавливаться.

Чёрный коршун (Milvus migrans)

Чёрный коршун (Milvus migrans) фотоЧёрный коршун (Milvus migrans) фото

Длина тела птицы от 50 до 60 см, вес около 1 кг, длина крыла составляет от 41 до 51 см, размах крыльев от 140 до 155 см. Самки крупнее, чем самцы.

У взрослых птиц спинка тёмно-бурая, темя белое с черным, крылья тёмно-бурого цвета, животик бурый, с рыжеватым оттенком. Клюв и лапы жёлтого цвета. Радужина бледно-бурого или жёлто-бурого цвета.

Вид обитает в Африке (кроме пустыни Сахара), на Мадагаскаре, в Азии, на Филиппинских островах, на острове Сулавеси, Новой Гвинее, на севере Австралии. Большие популяции черного коршуна обитают в России и Украине. Селится птица обычно в лесостепной зоне, неподалеку от крупных рек, а порой встречается даже в больших городах, например, в Новосибирске и Барнауле. В Палеарктике вид является перелетным, в остальных областях ареала – оседлым.

Самец и самка коршуна: основные отличия

У большинства видов коршуна половой диморфизм не выражен. Как правило, самочки немного крупнее самцов по размерам. Оперение самцов и самок отличается только у коршуна-слизнееда: самцы черные, самочки коричневые.

Размножение

Размножение коршуна фотоРазмножение коршуна фото

Коршуны часто гнездятся большими стаями и даже образуют крупные колонии.

Свои гнезда птицы устраивают на вершинах или развилках деревьев на больших высотах, выбирая для этого такие деревья, как сосна, липа или дуб, и используют их в течение нескольких лет подряд. Строительным материалом для гнезда обычно являются сухие веточки и другие виды растительности. Изнутри гнездо выстилается шерстью овец.

В одной кладке у самки одно или несколько белых с рыжеватыми пятнами или бурым рисунком яиц, которые самка откладывает каждые три дня в апреле или в начале мая.

Насиживанием от 31 до 38 дней занимается исключительно самка коршуна, в то время как самец обеспечивает её едой. Птенцы появляются на свет, покрытые пухом. С самых первых дней жизни они ведут себя очень агрессивно, даже жестоко, а драки между птенцами часто приводят к гибели самых слабых из них.

В возрасте пяти-шести недель птенцы учатся перебираться по веткам, а еще спустя несколько дней становятся на крыло, после чего оставляют гнездо и родителей.

Продолжительность жизни коршунов в среднем составляет около 14 лет, случается, что птицы проживают и больше, до 25 лет. В неволе коршуны живут до 38 лет.

Голос

Голос коршунов звучит, как мелодичные трели «юрль-ююрль-ююррль» и частое «ки-ки». Также птицы издают вибрирующие звуки, очень своеобразные и напоминающие ржание жеребца.

Самый громкий из коршунов – коршун-свистун – часто кричит и во время полета, и даже когда сидит на гнезде. Его крик – это ясный затихающий свист, за которым следует быстрая серия свистов.

Интересные факты

Интересные факты о коршуне фотоИнтересные факты о коршуне фото

  • В Индонезии птицу называют «Elang Bondol», она является талисманом Джакарты.
  • Жители Индии воспринимают коршуна как воплощение священной птицы Вишну – Гаруда.
  • В честь браминского коршуна назван один из островов Малайзии.

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

Дурацкие фотографии странных людей (64 фото)

 

 

Вы зашли на Загоны.ру как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии на Загонах. Зарегистрируйтесь!

Комментарии 17


Шуліка рудий — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шулі́ка руди́й (Milvus milvus) — вид птахів ряду Соколоподібні родини Яструбові.

Шуліка рудий є ендеміком Західної Палеарктики. Він є рідкісним видом, який є осілим у середній частині ареалу у західній Європі та Північній Африці, але птахи, які гніздяться у північно-східній та Центральній Європі зимують південніше та західніше, досягаючи Туреччини. Залітних особин фіксували на північ до Фінляндії, на південь − до Ізраїлю та Лівії [1].

Будова хвоста у рудого (праворуч) і чорного (ліворуч) шулік

Птах середніх розмірів, довжина тіла − 61−72 см, розмах крил − 175—200 см, маса − 900—1400 г. Верх тіла у дорослого птаха темно-бурий, низ − іржасто-рудий, з темними поздовжніми штрихами. Голова помітно світліша, ніж верх тіла. Очі бурштинового кольору. Дзьоб в основі жовтий, на кінці темно-сірий або чорний, гострий, загнутий вниз. Крила довгі, при плануванні витягнуті V-подібно. На споді крил, на першорядних махових перах великі білі плями, які добре помітні в польоті. Хвіст довгий, зверху − яскраво-рудий, знизу білуватий з глибоко вирізаний. Статевий диморфізм у забарвленні не виражений. У молодих птахів у перший рік життя груди і черевце світліші і розмиті, а виріз на хвості не так яскраво виражений.

Має зовнішню подібність з близьким до нього шулікою чорним (Milvus migrans). Найпомітніші відмінності можна помітити у будові хвоста: у шуліки рудого виріз хвоста глибший, тому краще помітний. Крім того, рудий шуліка виглядає дещо більшим та помітно світлішим.

Шуліка рудий у польоті

Гніздовий ареал охоплює Європу, Північний Іран, острови Середземного моря, Малу Азію, Північно-західна Африку, Канарські острови і острови Зеленого мису. На північ Європи доходить до північного краю Скандинавського півострова. На сході межа ареалу проходить через Латвію, Білорусь, Україну.

В Україні в минулому гніздився в незначній кількості в Закарпатській, Львівській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Черкаській та Чернігівській областях. Зараз гніздування мало ймовірне.

Особливості біології[ред. | ред. код]

Оперені пташенята шуліки рудого

Перелітний птах. Заселяє листяні та мішані високостовбурні рівнинні й гірські ліси; тяжіє до лісів, що межують з відкритим ландшафтом. Моногам. Відкладання яєць відбувається у квітні–травні. У повній кладці 2–4 яйця, найчастіше 3. Насиджування триває 30 діб. Статевої зрілості досягає на 3-му році життя. Живиться дрібними хребетними тваринами, іноді падлом і покидьками, які знаходить поблизу осель людини. Полює здебільшого у вологих місцях — по берегах річок, озер, струмків, у гірських долинах.

Вид занесено до Червоної книги України, включено до Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори (CITES) (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій. Для покращання охорони необхідні: збалансоване ведення лісового господарства, створення заповідних територій, де будуть виявлені гнізда, підвищення контролю за випадками незаконного відстрілу, моніторинг за забрудненням навколишнього середовища.

  • Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  • Домашевський С. В. Шуліка рудий // Червона книга України. Тваринний світ / під ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 418.

Отправить ответ

avatar
  Подписаться  
Уведомление о